Психологічний комплекс як наслідок виховання

Психологічний комплекс як наслідок виховання

     Люди в повсякденному спілкуванні часто дають характеристики один одному, вживаючи слово «закомплексований». Так, як правило, називають людей сором’язливих, немодних, нерішучих, консервативних. Мало хто знає, що комплекс - це психологічне поняття, яке включає в себе певний сценарій поведінки і формується під впливом оточення. Зрозуміло, людей без комплексів не буває, вони є у всіх, навіть у тих, які виглядають дуже успішними  в очах навколишніх. Комплекси створюють людям багато проблем і заважають досягати поставлених цілей.

Актуальність висвітлення цієї теми продиктована досвідом роботи зі зверненнями як підлітків, так і їхніх батьків із проблемами, що виникають під дією психологічних комплексів. Консультування займає багато часу та потребує значних зусиль, так як не кожна людина може самостійно впоратися із проблемою, що фіксована на підсвідомому рівні.

Як правило, комплекси закладаються в людину до 17 років, тому доцільно знайомити із цією проблемою саме в підлітковому віці. Адже батьки вчать своїх дітей, як правильно себе поводити, і цим самим формують у них комплекси. Ні в яких тварин, навіть у найбільш розвинених комплексів не буває. І поки в первісних людей не було виховання, від комплексів вони не страждали.

                      Важливо ознайомлювати всіх причетних до виховання дітей із механізмами формування психологічних комплексів, їх впливом на емоційний стан та поведінку людини та прийомам подолання.

                                               Історія виникнення вчення про комплекси

К.Г Юнг першим увів термін «комплекс» ( з латинської complexus — «переплетений»). Він стверджував, що комплекс — це нагромадження психологічних елементів навколо емоційно забарвлених значимих ситуацій. Якщо в ранньому дитинстві виникають неприємні враження, загроза небезпеки, стресові та конфліктні ситуації, то вони витісняються в підсвідоме, там ніби дрімають, але залишаються чинними. Згодом у дорослому житті, коли виникають нові емоційні конфлікти, підсвідомі дитячі переживання травми, які зі свого боку сформували комплекс, визначають поведінку в конфліктній ситуації і вибір шляхів вирішення конфлікту.

Поняття про «витіснення» проблеми

Один із найбільш поширених механізмів психологічного захисту — це витіснення. Про нього говорять, коли людина не пам’ятає певної події, яка сталася з ним у минулому, у такий спосіб витісняючи зі своєї психіки психотравмуючий вплив. Небажані думки, емоції «зникають» на свідомому рівні, однак залишаються в сховищах несвідомого. Таке забування виникає для того, щоби впоратися з нестерпно болісними  переживаннями, коли  людина проявила  себе з гіршого боку, про негативні риси характеру, вороже ставлення, витісняються бажання і прагнення, табуйовані суспільством. У результаті про проблему можна забути: у свідомості її немає. Але в підсвідомому вона залишається, і психіка постійно витрачає сили, щоби не впустити цю думку до голови. Людина відчуває напруження,  яке спричиняють комплекси. Це відбувається так: людина знаходить когось зі свого оточення і перекладає свій страх або проблему на них. Той, хто вважає себе некрасивим, щоразу буде підкреслювати недоліки та вади  інших. Той, хто боїться виглядати не надто розумним, буде казати, що це інші нічого не тямлять. Іншими словами, ми бачимо  і критикуємо в інших те, що не подобається нам  у собі.

Отже, психологічний комплекс — це своєрідна больова точка, яка може себе не проявляти, допоки на неї не натиснути. А коли вже натиснули, то він запускається,  як програма, нагадує про своє існування й підкоряє всю поведінку людини своїм принципам. Існуючи непомітно, комплекси можуть керувати  життям  людини. Це головна небезпека, тому їх дію слід вчасно розпізнавати й призупиняти. Справа не з легких, бо вони про себе правдиво не заявляють, маскуються.

Як розпізнати комплекс?

Перший крок

Усе, що викликає негативну емоційну реакцію в інших людях (зовнішність, успішність, поведінка), є проявами особистих комплексів. Насправді, не має значення, чи є якісь недоліки в інших. Якщо щось викликає емоцію гніву, роздратування, обурення та інше,  це є реакцією  на власні страхи. Необхідно розібратися, чому людині страшно бути саме таким.

 Другий крок

Більшість нарікань і звинувачень людину просто не зачіпають. Навряд чи хтось буде переживати через те, що не знає про «корпускулярно-хвильовий дуалізм». Тому що насправді мало хто про це знає. А от якщо щось дійсно ображає, дратує і ви втрачаєте контроль — потрапили прямісінько у ваш комплекс. Наприклад, ви погана мати, некваліфікований фахівець, маєте неструнку фігуру.

Третій крок

Часто за якоюсь крайністю варто пошукати протилежність.

Дві вищих освіти — не завжди, але страх здаватися менш розумним, ніж інші.

 Занадто вимоглива до поведінки інших людина може так контролювати й себе. Це програма комплексу.

Четвертий крок

Якщо людина звинувачує у всіх своїх негараздах когось іншого (колегу, сусіда, владу і т.д.), якщо не може приймати важливі рішення, вагається, або людина «обпікається» на одному й тому ж, то це ознака комплексу.

         У психологічний практиці на сьогодні описано більш, як пів сотні психологічних комплексів. Найяскравіше проявляються у поведінці декілька, які властиві дітям підліткового віку та дорослим.

  Комплекс неповноцінності (комплекс Наполеона)

Психолог Альфред Адлер першим використав термін «комплекс Наполеона» для опису комплексу неповноцінності, який, як вважається, впливає на чоловіків невисокого зросту, змушуючи їх проявляти підвищену активність у різних областях людської діяльності як компенсацію власної неповноцінності.

Існує уявлення про те, що низькорослі люди з дитинства набувають комплексу неповноцінності, тому приховують образу на весь світ, яка часто проявляється у вигляді агресивної поведінки. Під дією цього комплексу низькорослі чоловіки та хлопці-підлітки дійсно відчувають свою неадекватність і самостверджуються з допомогою агресивних дій. Але дія цього комплексу виходить далеко за рамки проблем зі зростом. Неповноцінними вважають себе люди з недоліками фігури, зовнішності або сумнівами щодо рівня інтелекту.

Формується цей комплекс у ранньому дитинстві через хворобливе відчуття власної нікчемності, перебільшення неповноцінності, неприйняття власних особливостей, поєднане з бажанням людини будь-якою ціною їх подолати, довести іншим і собі свою значимість. Комплекс неповноцінності може перешкоджати повноцінному особистісному розвитку дитини. Тому поведінка таких людей нагадує гіперкомпенсацію з подолання проблем, коли застосовуються всі можливі методи і втрачається відчуття міри. Проте помірне відчуття неповноцінності спонукає дитину до удосконалення, здобуття переваги над іншими, розвитку своїх здібностей, використання всіх потенційних ресурсів. Завдання батьків полягає у включенні дитини в стосунки з іншими людьми, розвитку зацікавленості у взаємодії та співпраці. Розвиток соціальних цінностей починається в дитинстві як компенсація почуття неповноцінності, невпевненості. Дитина з позитивним набором соціальних навиків буде більш пристосованою до життя й менш вразливою до дії цього комплексу.

  Комплекс переваги (манія величі) — психологічний захисний механізм, при якому за відчуттям переваги над іншими ховаються переживання власної невпевненості. Людям із комплексом переваги властиві такі риси характеру ворожість по відношенню до навколишніх, нетерпимість, самовпевненість, хвалькуватість, заздрість, зловтіха, жадібність, підозрілість. Вони вірять у свою особливу силу величі, прагнуть панувати над іншими і принижують тих, хто здається їм небезпечними. Для них важлива зовнішня, а не реальна перевага. Але навіть у тому випадку, коли їм вдається її досягти, вони не можуть відчути задоволення.

         Комплекс переваги (прагнення переваги) формується в дитинстві. У цей період будь-яка дитина через фізичну незрілість відчуває себе неповноцінною порівняно зі старшими. Чим сильніше вона переживає невпевненість у собі, тим вищим і принциповішим є досягнення переваг у майбутньому. Важлива роль у попереджені розвитку цього комплексу належить батькам, саме вони формують у дитини адекватну самооцінку, підтримують її сильні сторони, допомагають розвивати здібності, створюють у сім’ї сприятливий психологічний клімат, уникають авторитарного стилю взаємодії із чадом.

       Комплекс жертви

Головна ознака «комплексу жертви» полягає в беззаперечній вірі у власну жертовність, прийнятті того факту, що є жертвами тих чи інших обставин. Такі люди люблять поговорити про свої нещастя, біди й інші трагедії, які звалилися на їхні голови. Але насправді вони не невинні жертви, а цілком добровільні, і зробили свій вибір — напевно все ж підсвідомий — залишатися жертвою.

Однак неможливо бути жертвою і при цьому домагатися успіху в житті. Якщо людина усвідомлює себе жертвою і створює цей образ у свідомості навколишніх, то сама затьмарює своє життя, відштовхує любов, відкладає щастя, накликає на себе знущання інших. Дорослими такі люди відчувають свою духовну велич, покладаючи своє щастя на вівтар людства й думаючи, що за це будуть нагороджені в майбутньому житті. Вони можуть вести несвідоме існування, наслідуючи стадні інстинкти, і просто дозволяти життю відбуватися, ні про що не замислюючись.

Чому так багато людей у всьому світі чіпляються за ті ситуації, які змушують їх брати на себе роль жертви? Саме так дитина захищається від відповідальності, що всі невдачі та помилки в їхньому житті відбуваються не з її вини. Оскільки всі нещастя викликані суто зовнішніми чинниками, це звільняє їх від особистої відповідальності. Роль жертви дозволяє отримати значну увагу, симпатію, жалість або любов, якої вона відчайдушно потребує, але яку не знає, як отримати.

Комплекс жертви часто формується в дітей, які не можуть отримати достатню кількість батьківської любові та уваги, вони починають хворіти, жалітися, ображатися, бути нещасними, невдахами, аби викликати до себе увагу й бодай співчуття дорослих. Така поведінка спіткає, як правило, старших дітей у сім’ї, з народженням другої чи третьої дитини вони відчувають дефіцит спілкування з батьками. Основне завдання батьків не допустити ситуації, коли дитина відчуває брак батьківської уваги та любові і вдається до маніпуляцій жертви. Адже в сім’ї, де панує сприятливий психологічний клімат, де кожен відчуває свою значимість та відповідно підкріплюється роль старшого брата чи сестри, дитина почуватиметься захищеною й щасливою.

 «Комплекс відмінника» — це бажання бути кращим та першим у всьому, яке примушує часто робити все можливе, щоб отримати похвалу і схвалення.

Критика є болісною й неконструктивною, а помилки або невдачі викликають депресію. Люди з комплексом відмінника дуже залежать від чужої думки, у них легко викликати почуття сорому та провини. Для них не притаманно просити про допомогу, адже це вказує на слабкість та вразливість.

Цей комплекс, як правило, формується через надто завищені вимоги до дитини в сім’ї, де оцінюються лише конкретні досягнення. Батьки хочуть бачити свою дитину найкращою у всіх сферах, що саме по собі є неможливим.

Дитина зі свого боку прагне порадувати батьків, старається з останніх сил відповідати їхнім перебільшеним вимогам, а згодом розчаровується й у собі, і в людстві загалом. Дуже часто ми дивуємося, чому це наш однокласник, який закінчив школу із золотою медаллю, університет із відзнакою, якому, здавалося б підвладний весь світ, раптом впадає у відчай, стає дратівливим та вкрай неуспішним. Така гонитва за успіхом та досягненнями повністю ігнорує істинні потреби та прагнення людини.

         Попередити розвиток такого комплексу можливо, дотримуючись кількох важливих правил виховання. Важливо хвалити дитину за будь-які успіхи, порівнювати тільки з її попередніми досягненнями, а не з іншими дітьми, щоб не занижувати самооцінку. Не перевантажувати дитину вимогами бути першою і кращою за інших, а також додатковими заняттями, які їй не цікаві.

Слід вчити дитину не боятися помилок та невдач, а також звертатися по допомогу.

Комплекс «Нарциса» наділяє людину такими рисами: грандіозне почуття власної значущості, унікальності й геніальності. Переконання в тому, що може бути оцінений тільки обраними людьми, що мають високий статус. Вимагає постійного захоплення. Нерідко заздрить або вважає, що інші заздрять йому. Вважає, що для нього повинні бути створені особливі сприятливі умови. Схильний використовувати (експлуатувати) інших людей для досягнення власних цілей.

 Практично повна відсутність емпатії — небажання й невміння розуміти й визнавати почуття і потреби інших людей. Зовні поводиться гордовито й зарозуміло. Болісно ставиться до критики на свою адресу, проте любить покритикувати іншого.

Діти «нарциси» не виростають самі, їх виховують такими батьки. Вони часто з’являються в сім’ях, де батьки надто опікуються дітьми. Особливо, якщо батьки хочуть похизуватися, які вони зразкові батьки, а їхнє чадо має бути найкращим і найуспішнішим. Дитина починає вірити в це і в той же час потребує постійної похвали та підтримки. Така людина вже не здатна приймати самостійно рішення та долати перешкоди, тому що за нього це робили завжди батьки.

Як позбутися психологічних комплексів?

1.    





Усвідомити та прийняти комплекс

Найперше, що потрібно зробити, спокійно прийняти, що саме комплекс керує життям, заважає повноцінно жити. По-друге, проаналізувати причини виникнення комплексу та ситуації, у яких він найчастіше проявляється. Саме усвідомлення знижує напругу й допомагає керувати комплексом.

2.     Тверезо оцінити ситуацію

Варто змиритися з думкою, що людей без комплексів не буває.

Проте якщо одні люди не акцентують увагу на своїх недоліках, інші тільки про них і думають. А заодно привертають увагу оточення до своїх слабких сторін. Важливим кроком на шляху подолання комплексів є вміння побороти страх, у першу чергу — страх перед громадською думкою.

3.     Використати комплекс на свою користь

Навчитися використовувати відпрацьовані комплексом схеми поведінки в деяких ситуаціях. Кожен прихований комплексом недолік перетворити на рушійну силу свого саморозвитку.

4.     Розвивати свої сильні сторони

Переконати себе, що всього в цьому житті можливо досягти. Загострення уваги на своїх недоліках часто перешкоджає розвитку сильних сторін, яких у людини значно більше. Необхідно скласти перелік своїх позитивних якостей, стимулювати їх перевагу над недоліками, активно розвивати свої чесноти.

5.     Активно діяти

Поставте конкретну мету, досягнення якої допоможе здолати комплекси. Складіть програму дій. Боротьба з комплексами вимагає активної цілеспрямованої діяльності, яка відволікатиме від негативних стереотипів поведінки та думок. Варто знайти свою улюблену справу, яка приноситиме успіх та задоволення.